Родина

Свекруха вирішувала за всіх: за сина, невістку та онуків

— Лола, він так і не хоче зі мною спілкуватися. Стільки років пройшло… Він сказав, що ще не час, ще 6 років. Боюся, що я стільки не витримаю.

— Льон, ну що ти драматизируешь? Ти ще до ста років доживеш!— Та не драматизую… Просто прикро. Моєї провини немає, а мене карають. Одне радує — знаю, що у нього все добре, що всі живі-здорові.

Такий невеселий розмова була у мене з моєю близькою родичкою про одному з її синів. В неї діти-двійнята, але зовсім різні. Лена на кілька років старший за мене.

Але доля обійшлася з нею круто. Ворогові не побажаєш. Олена виросла в родині потомствених військових і сама пішла по їх стопах.

Син одружився не на тій, кого знайшла для нього матьСын одружився не на тій, кого знайшла для нього матьЯ знала в загальних рисах історію Олени та її сім’ї, все-таки родичі, але подробиці вона розповіла мені тільки зараз. Розповідь кинув мене в шок:— З чоловіком ми познайомилися випадково, на якомусь заході в Будинку офіцерів. Короткий роман закінчився весіллям.

Але свекруха мене зненавиділа з першої нашої зустрічі. Вона Серьожі (так звали чоловіка) вже знайшла наречену — з гарної, багатої родини. Так, в ті часи це теж котирувалося.

Чоловіка мало хвилювало, що подобається чи не подобається його мамі — з дружиною жити йому, а не його мамі. Він просто не звертав уваги на наші відносини. Зручна позиція, але я його не засуджую.

Та й що вже казати, пізно. Ненависть свекрухи поширювалася і на моїх батьків. Вона їх знати не бажала.

Мене терпіла тільки тому, що так її син вирішив. Але в розмовах частенько миготіло: “Дружина не стіна…” Знати б тоді, до чого її ненависть призведе…Але розповім по порядку. Через рік народилися наші двійня — хлопчики.

Вони були з народження зовсім різні як зовні, так і за характером. Свекруха визнала тільки одного онука, другий був “не Сірьожі” і несла якесь марення про випадки народження двійнят від різних батьків. Правда, потім потеплішала і до другого онуку.

Почалася інша пісня: “Ой, як уявлю, що їх в армію проводжати!” Але це так, дрібниці.Двійнята бувають разнымиДвойняшки бувають разнымиДетям виповнився рік, коли я вийшла з декрету. Мене прямо настійно випхали з хати: “Самі розберемося з дітьми, іди, служи.

“Свекруха була на пенсії, сповнена сил, а дітлахи були спокійні і турбот особливих не доставляли. Через півроку їх віддали в ясла. Так у режимі хисткого сімейного світу минуло кілька років.

Я намагалася частіше бути вдома, з дітьми. Діти восени повинні були йти в школу.Але тут сталося те, чого ми не очікували: чоловіка перевели в сусідній регіон, де було неспокійно.

І мене настійно попросили, хоча я могла відмовитися — малолітні діти все-таки. Але свекруха сказала: “Їдь, не залишай Сергія одного! Ми тут дамо собі раду.” Ох, як я не хотіла їхати! Як відчувала.

Хоча і у нас теж було неспокійно.Через кілька місяців сталося те, що розділило моє життя на “до” і “після”. Це було на початку 90-х.

Вибух обірвав життя мого чоловіка і його товаришів по службі, а я і ще кілька людей потрапили до шпиталю. З госпіталю я виписалася через довгих півроку. Знесилена втратою чоловіка і невідомістю.

За весь час, поки я була в госпіталі, я не отримала відповідь на свій лист до свекрухи, ні на один запит про місцезнаходження її і моїх дітей. Вони зникли. Я ще кілька років розшукувала дітей, але марно: “Немає відомостей”.

Мої батьки теж нічого не знали, де моя свекруха і діти.Після розпаду великої країни скрізь була плутанина. Я потім, через багато років зрозуміла, чому не було відомостей: це вже були різні держави — де ми жили до того і після того.

..(Продовження слідує)Хочете дізнатися продовження історії? Підписуйтесь на канал і дізнаєтеся продовження історії.
#свекруха #діти #доля #відносини

Related posts

Leave a Comment